Лялька-мотанка – оберіг та берегиня

Лялька-мотанка – українська народна лялька, символ жіночої мудрості, родинний оберіг....

"Лялька — одна з найнагальніших потреб і водночас втілення одного з найчарівніших жіночих інстинктів у дівчинці. Леліяти, плекати, прикрашати, одягати, шити, трохи картати, колисати, уявляти, ніби щось є хтось, - у цьому все майбутнє жінки" (Віктор Гюго)

Лялькам – мотанкам ніколи не малювали обличчя. За старовинним повір'ями  саме через лице в ляльку вселяється душа. А душа буває доброю чи злою. Мотанка безлика, вона не має обличчя, замість очей, рота мотали з ниток хрест - солярний знак, знак сонця, знак добробуту, що несе в собі і притягає сонячну енергію з усіх чотирьох куточків світу.

Усі елементи одягу мотанки є символічними: спідниця уособлює землю; сорочка – три часи: минулий, теперішній і майбутній; головний убір – очіпок, стрічка чи хустка – зв’язок із небом... Українська лялька тим унікальна, що вона – така ж, яка була тисячі років тому!

Існувало три типи ляльок-мотанок: немовля, баба-берегиня, наречена.
При народженні дитини українці виготовляли ляльку-немовляти. Лялька виконана у вигляді немовляти в пелюшках. Її укладали в ліжечко поряд з дитиною для охорони його сну і здоров'я.

Баба-берегиня допомагала оберігати достаток сім'ї. У середину ляльки вкладали монети, зерно, вовну для збереження домашнього тепла, отримання хорошої вовни овець та грошового достатку.

Лялька-наречена захищала дівчат від пристріту і підтримувала їх. Цю ляльку багато одягали і прикрашали, так як вона символізувала придане нареченої і привертала багатого нареченого.

Пропонуємо вам техніку виконання ляльки-мотанки з раритетного видання М. Грушевський «Дитина у звичаях і віруваннях українського народу» (1907р., перевидання 2006 р.):

«Ляльок-хлопчиків не роблять, а все дівчат та молодиць – зрідка бабу і дитинку у сповитку. Клаптики матерії для того, щоб ро­бити ці вузлові ляльки, звуться крам, крамнинки, крамки, прибір, приборинки. До них ще й прядиво держать.

Щоб ляльку зробити, спочатку пожують хліба в роті, а з ньо­го виліплять кульку, положать її у полотнинку, зав'яжуть як вузлик ниткою, сформують голівку, а зверху придушать, щоб вийшло таке як очіпок у молодиці чи стрічка у дівки. Як висох­не, вив'язують, наче молодицю, хусткою, або, як дівці, виче­шуть кіску з прядива і, узявши за лоб, ззаду заплетуть її з кісни­ками і стрічками. У вузлик-голівку, на місці, де він зв'язаний і де буде у ляльки шия, встромлюють коротеньку паличку або ще більше обмотують її, щоб було за що зачепити сорочечку і крамки, подібні до грудей і живота. Рук немає, лише рукави й уставки приробляють і керсет одягають. Далі на поясі намоту­ють мотузку чи прядива тісно і ним прив'язують спідницю, запаску чи плахту, попередницю чи фартух».