У звичаях, традиціях народу ти душу українську пізнавай

Найдавнішою і найхарактернішою особливістю вишиванок є те, що вони виготовлялися із лляного чи конопляного полотна домашньої роботи, причому білого кольору.

    У 18 – 19 ст. існувало кілька типів жіночих вишиванок : наддніпрянський, галицький і поліський. Перші вишивалися червоними і синіми чи чорними нитками, інколи – сірими. Для галицького типу вишиванок були характерні геометричні різнокольорові орнаменти (сині, червоні, зелені, жовті, оранжеві кольори). На Поліссі жіночі сорочки вишивалися, як правило, червоною заполоччю. Вишивкою оздоблювалися горішні (верхні)  частини рукавів, що називалися «поликами» або «вуставками». Причому на Наддніпрянщині вони гаптувались негустим рослинним орнаментом, на Поділлі і Галичині – суцільною широкою смугою поперек рукава. Крім цього, вузенькими смужками вишивалися рукава, комір, пазуха.

   Чоловіча вишиванка також виготовлялася з білого полотна. Мала низенький, переважно стоячий комірець ( на Поділлі, Волині – відкладний). Посередині грудей робили розріз, який застібався червоним шовковим шнурком., на Поділлі – стрічкою. Комір вишивався  сірими, чорними й синіми нитками. Мали регіональні відмінності й маніжки чоловічих вишиванок. На Херсонщині, наприклад, побутували широкі маніжки чорного кольору, на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині – переважно червоного чи синього. Закарпатські вишиванки оздоблювали червоною, чорною вишивкою. Сорочку підперізували поясом із різнокольорових ниток, носили поверх штанів.

   У народі глибоко шанували вишиванки, зберігали їх, передавали їх як реліквії дітям, онукам. Це був і оберіг, і глибокий символ приналежності до свого родоводу, світлих душ, пам’яті та любові. Недаремно народна мудрість твердила : «Рукава як писанка, а личко як маків цвіт», «Як мати рідненька, то й сорочка біленька», «Як неділя, то й сорочка біла».