Вишиванка − оберіг

«Яким би ласкавим не було сонце, надійною оселя і смачною їжа, душа, за глибоким народним переконанням, може почувати себе ситою лише тоді, коли є кожух і свита». – стверджує Володимир Супруненко , автор книги «Народини» і ми з ним погоджуємося. У День вишиванки колектив дитячої бібліотеки-філії №19 одягнув гарні вишиванки.

Вишиванка – національне чоловіче та жіноче святкове вбрання українців.

У XVIII—XIX ст. існувало кілька типів жіночих вишиванок: наддніпрянський, галицький та поліський. Перші вишивалися червоними і синіми чи чорними нитками, інколи − сірими.

Для галицького типу вишиванок були характерні геометричні різнокольорові орнаменти (сині, червоні, зелені, жовті, оранжеві кольори).

На Поліссі жіночі сорочки вишивалися, як правило, червоною заполоччю. Вишивкою оздоблювалися горішні (верхні) частини рукавів, що називалися "поликами" або "вуставками".

Причому на Наддніпрянщині вони гаптувалися негустим рослинним орнаментом, на Поділлі, Галичині – суцільною широкою смугою поперек рукава. Крім цього,вузенькими смужками вишивалися рукава, комір, пазуха.

У народі глибоко шанували вишиванки, зберігали їх, передавали як реліквії дітям та онукам. Це був оберіг, і глибокий символ приналежності до свого родоводу, світлих душ, пам’яті та любові. Недаремно народна мудрість твердила: «Рукава як писанка, а личко як маків цвіт», «Як мати рідненька, то й сорочка біленька» .

                             Матеріал з книг: О.І. Потапенко, В.І Кузменко

Шкільний словник з українознавства

/Потапенко О.І., Кузьменко В.І. – К, 1995.− С.37-39