13 січня ми святкуємо свято Маланки, а 14 січня – свято Василя. У народі ці свята об'єдналися, і тепер ми маємо Щедрий вечір або свято Маланки або старий Новий рік.
Цього вечора теж готували кутю й різноманітні страви. Щоправда вже не були
пісними – тут були і ковбаси, і холодець, і шинка. Саме обряд називали Щедрою
вечерею.
«Щедрий вечір,
Добрий вечір,
Людям на здоров'я!» – так починалися щедрівки.
Щедрівка – слово українського походження, в інших слов’янських народів воно
відсутнє. Саме щедрівки у передноворічну ніч співали діти під вікнами сусідів,
коли йшли щедрувати або маланкувати.
Дійовими особами Маланки виступали тварини – «коза», «журавель», «бик»;
демонологічні персонажі – «смерть» і «чорт»; етнічні – «гуцул», «циган» та
інші. Маланка була парубоча і дівоча.
Центральну роль парубочої Маланки виконував парубок, перевдягнений у вбрання
дівчини або молодиці. В хаті учасники дійства розігрували кумедні сценки –
інтермедії.
А ось зранку 14 січня хлопчики (бо тільки вони мали на це право) ходили по хатах і «посівали» злаками (окрім пшона,
маку, рису та гречки).
«На щастя, на здоров'я, на Новий рік» — саме так поздоровляли хазяїв з Новим роком і, розкидаючи зерно, бажали
доброго врожаю, здоров'я та удачі.
За матеріалами книги
Свята, традиції, звичаї українського народу –
Х, 2008. – С.18
Комментариев нет:
Отправить комментарий